Тарас Батенко народився у Львові 20 червня 1974 року. Вчився, як усі. Закінчив істфак Львівського університету.

З  юних років він прагнув бути при владі і почав цілеспрямовано вибудовувати кар’єру ще будучи студентом історичного факультету ЛНУ ім. Івана Франка.

Кар’єрист: перший досвід

Студентські роки Батенка припали на початок 90-х, коли у Львові «вищу лігу» політичних гравців складали колишні дисиденти. Вони були в центрі уваги громадськості, впадали в око, здавалися дуже перспективними, тому початкуючий політик пристав до УРП, запропонувавши вождям цієї партії свої послуги у якості їхнього персонального життєписця.

Дуже скоро для нього вже було очевидним, що колишні дисиденти – це не ті люди, які зможуть закріпитися у владних структурах. Тому, обзавівшись потрібними зв’язками в середовищі опозиційних львівських політиків, Батенко вирішив, що з дисидентами «пора зав’язувати» і постаратися увійти в довіру до людей, які роблять «реальну політику і реальні гроші».
Перша спроба виявилася невдалою: йому вдалося посісти місце прес-секретаря тодішнього голови Львівської облради Ореста Фурдичка, але після першої ж невдало організованої прес-конференції, голова облради звільнив свого недосвідченого прес-секретаря.

Після цього Батенко зробив для себе кілька висновків: по-перше, щоб закріпитися у владі необхідно стати членом певної політично-бізнесової команди, по-друге, у команді треба зайняти місце якомога ближче до шефа, по-третє, необхідно стати для шефа незамінною людиною – його головним джерелом інформації, його правою рукою, його піар-менеджером і носієм його портфеля та мобільного телефону. За місце коло шефа треба битися. Якщо твоя ціль – зробити кар’єру, у тебе нема друзів, нема колег – є тільки чинні або потенційні конкуренти.

В пошуках господаря

Далі в біографії Батенка наступив доволі тривалий період пошуку команди, з якою можна було б увійти у владу. Відтак новою командою Тараса Батенка надовго стала клієнтела Тараса Стецьківа, з якою Батенко опинився спершу в „Новій хвилі”, а потому і в тодішній партії влади – НДП.

Паралельно Тарас Батенко спробував робити кар’єру в журналістиці. Почав з „Високого замку”. Спершу йшло, здається, непогано, але щось там не зрослося: чи то якась справа з плагіатом, чи то ревнощі з боку провідного політичного оглядача „ВЗ” Наталії Балюк, але Батенко зі скандалом був звільнений з „Високого замку”. Проте життя — дивна річ: не знаєш де загубиш, а де знайдеш. Саме звільнення з „ВЗ” привело Батенка в газету „Поступ” і звело його з Андрієм Садовим. Це знайомство згодом відіграло вирішальну роль у біографії Тараса Батенка.

Однак у 2002 році Батенко проміняв роботу в „Поступі” на місце прес-секретаря новопризначеного голови Львівської облдержадміністрації Мирона Янківа. Нічим особливим на цій посаді Тарас Батенко не відзначився – звичайний найманець представника „злочинного режиму Кучми”. Хіба що дуже запопадливий і надміру ініціативний. Скажімо, Мирон Янків розраховував на плідну співпрацю із „донецькими”, з якими у нього уже віддавна склалися теплі стосунки, ще з часів роботи на посаді заступника Львівської ОДА – і його прес-секретар швиденько організував і навіть почав особисто вести на Львівському телебаченні цикл програм, спеціально присвячених розвитку регіональної співпраці між Львівською та Донецькою областями. Якось так шаблонно ця програма називалася: „Львів-Донецьк: дружимо, змагаємось” чи щось подібне.

Саме надмірна ініціативність прес-секретаря голови ЛОДА Тараса Батенка спричинила грандіозний скандал у 2002 році. Тоді Батенко написав для Кабінету Міністрів та Адміністрації Президента України т. зв. „Аналітичну записку”. У цьому документі описувалася ситуація у Львівській області з детальною характеристикою післявиборчих політичних „розкладів”, доволі некоректними висловлювання на адресу ще вчорашніх соратників Батенка і, що найголовніше – давалися рекомендації щодо того, як боротися з цими самими силами. Тоді „нашоукраїнська” фракція облради ініціювала винесення на обговорення облради питання „Про вплив ОДА на суспільно-політичну ситуацію в області”, яке передбачало звіт Мирона Янківа щодо згадуваної аналітичної записки, а також голосування за висловлення йому депутатської недовіри. Врешті-решт голова ЛОДА Мирон Янків змушений був вибачитися перед національно-патріотичними силами «за допущені у записці недоречності».

Батенко ще один раз серйозно підгадив Янківу. І знову ж таки через потяг до „писательства”. Після того, як Янківа зняли з посади голови ЛОДА, Тарас Батенко опублікував у „Поступі” „Записки прес-секретаря ОДА” у яких оприлюднив чимало кулуарної інформації. Подейкують, що Янків був страшенно засмучений таким вчинком свого екс-прес-секретаря. Він вважав, що людина, яку він витягнув „із грязі – в князі”, якому доручав носити свій портфель і якого не здав навіть після підстави з „Аналітичною запискою”, йому так багато завдячує, що коли не з почуття обов’язку, то, як мінімум, із почуття вдячності буде тримати язика за зубами. Однак Тарас Іванович вочевидь вважає, що вдячність – справа собача. Зрештою, в біографії Тараса Батенка знаходимо ще чимало прикладів того, як він використовує людей.

Після того, як Янківа попросили з посади губернатора, його прес-секретар влаштувався у Садового, в його „Інституті розвитку міста” (так Садовий назвав контору з чотирьох осіб разом з прибиральницею. Справжнє завдання т. зв. Інституту розвитку міста полягало в тому, аби займатися піаром Садового). Коли почалася президентська виборча кампанія, Садовий пролобіював кандидатуру Тараса Батенка на посаду керівника прес-служби у Львівському обласному штабі В. Ющенка, який очолював Петро Олійник.

Великий помаранчевий успіх

Навчений попереднім досвідом, Батенко діяв рішуче – він відтер від Олійника усіх, хто міг би претендувати на роль посередника керівника штабу у роботі з пресою. Допоміг досвід, набутий під час обслуговування Мирона Янківа.

Треба сказати, що робота Батенка як посередника у стосунках Садового й Олійника виявилася плідною. Зокрема, Олійник твердо підтримав кандидатуру Садового на посаду мера Львова, навіть попри те, що обласна конференція „Нашої України” висловилася на користь Василя Куйбіди.

Після Помаранчевої революції Батенко обійняв посаду заступника голови ОДА з гуманітарних питань. Оскільки розподіл посад тоді відбувався за квотним принципом, то Батенкові у січні 2005 року довелося терміново вступити до лав УНП, щоб за квотою цієї партії посісти омріяну посаду. Але вже у квітні 2005 року, як тільки з’явилася НСНУ – нова президентська партія, яка обіцяла значно більші дивіденди у забезпеченні успішного політичного зростання, Батенко швидко змінив членство в УНП на НСНУ. Він твердо дотримується принципу, що „вірність – риса собача, а ідеологія – розводка для лохів”.

Торговець національними інтересами

Якимись особливими досягненнями на посаді заступника голови Львівської ОДА з гуманітарних питань Батенко не запам’ятався. Хіба, що з подачі Батенка нова влада зробила те, чому так довго противилася попередня влада, а саме: дозволила розмістити в польському пантеоні у Львові зображення меча „Щєрбєц” – символу звитяги польської зброї над українцями. До речі, при відкритті українського військового меморіалу в с. Павлокомі, поляки не ступили назустріч українцям ані кроку. Спочатку польською стороною було змінено напис (З напису вилучили згадку про те, що тут спочивають жертви польської Армії Крайової), а відтак українцям ще й довелося погодитися на те, що хрест, який буде розміщено в центрі меморіалу буде на 50 метрів коротшим, аніж це планувалося спочатку. Тобто у випадку з цвинтарем „Орлят” полякам вдалося домогтися свого, у випадку ж з українським військовим меморіалом на території Польщі, польська сторона не поступилася ні на йоту.
За цей акт зради українських національних інтересів Олійник і Батенко отримали високі нагороди від Республіки Польща.

Але окрім ордена хтось із ОДА зумів заробити на Павлокомі ще й цілком реальні гроші. Справа в тому, що Львівська ОДА просто "забула" розрахуватися за виконання робіт зі спорудження меморіалу, заборгувавши 92 тис. грн.

За словами керівника генпідрядної організації по спорудженню пам'ятника, директора українсько-американського підприємства «Ренесанс» Олеся Криськіва, справа дійшла до суду. Судовий позов подало житомирське підприємство «Граніт», яке зробило сам пам'ятник. Позов був до декількох юридичних осіб, у тому числі до «Ренесансу» як генпідрядної організації.

За словами Олеся Криськіва, облдержадміністрація заборгувала 92 тис. грн. Відомо, що безпосередньо від ОДА встановленням пам’ятника займався саме Тарас Батенко.

Відомо, що пан Батенко нещодавно купив нову квартиру, а його дружина придбала джип Mitsubishi Outlander. Чк повідомила «Газета по-львівськи», це авто коштує $42 тисячі, що є середньою ціною для Mitsubishi Outlander XL віп-модифікації. Дружина Батенка не найвисокооплачуваніша журналістка, а Зарплата у віце-губернатора – понад 11 тисяч гривень.

«Професор»

Тарас Батенко чітко розуміє, що у владу він йде не для того, щоб реалізовувати якісь соціально значимі проекти, втілювати у життя якісь ідеї, а винятково для задоволення власних кар’єрних амбіцій. Відтак не посоромився добитися від свого однопартійця і колеги по депутатству в облраді – ректора Університету „Львівська політехніка” Юрія Рудавського – посади завідувача кафедри історії України, науки і техніки в Інституті гуманітарних та соціальних наук в НУ „Львівська політехніка”.

Призначення Тараса Батенка завідувачем кафедрою викликало, м’яко кажучи, подив у науковому співтоваристві. Це можна було б ще зрозуміти, якби він був рідкісним світилом історичної та політологічної науки. Але це не так. Перед тим, як влаштуватися у „Політехніку”, вже будучи заступником голови Львівської облдержадміністрації, Тарас Батенко хотів залишитися викладачем на кафедрі політології філософського університету ЛНУ ім. І.Франка.

Проте йому було відмовлено навіть у чверті ставки саме через його завантаженість на посаді заступника голови ОДА. Ті, хто знайомий в особливостями роботи у вищих навчальних закладах, знає, що поєднувати такі відповідальні посади вкрай важко, оскільки і одна, і друга посада вимагає постійної фізичної присутності на робочому місті.

Власне тому колишній заступник голови облдержадміністрації з питань гуманітарної політики Володимир Мельник свого часу мусив покинути керівництво філософським факультетом та керівництво кафедрою філософії задля роботи в облдержадміністрації. І повернувся туди тільки тоді, коли припинив керувати гуманітарною галуззю області.

Батенка такі дрібниці як наукова і професійна етика не турбують. Як розповіли працівники Інституту гуманітарних та соціальних наук, на кафедрі історії України Тарас Батенко з’являється вкрай рідко і керівництво здійснював дистанційно, а лекції за нього студентам читали інші викладачі, хоча кожен завкафедрою зобов’язаний мати лекційне навантаження. Нагадаємо, що коли пару років перед тим начальник львівської податкової Сергій Медведчук влаштувався професором у Львівській комерційній академії, вся демократична громадськість Львівщини вкупі з незалежними і вільними ЗМІ колективно розшукували студентів, які слухали лекції «професора Медведчука». Чомусь у випадку з «професором Батенком» преса і громадськість не виявили подібної принциповості.